У школі життєтворчості велика увага приділяється не лише проблемі виховання життєвих компетентностей учнів, а і збереженню їх здоров’я. У зв’язку з цим важливе місце відводиться питанню нормалізації навчальних навантажень учнів. І, як показує практика, шлях до вирішення даного питання полягає в оптимальному виборі методів навчання.

   Прагнучи до нормалізації навчального навантаження учнів, я будую уроки з використанням методу синергетизму, який полягає у компонуванні на уроці різних форм роботи. Таке урізноманітнення полегшує сприйняття дітьми нового матеріалу.

   Прислуховуюсь до поради автора адаптивної технології навчання             Г. Русскіх, яка вважає, що учнів треба “вводити в урок” поступово, проводячи спеціальну підготовку до сприйняття навчальної теми. Такою підготовкою частіше всього є вступне слово вчителя, виразне читання вчителем або підготовленим учнем відповідного вірша, прослуховування уривку музичного твору, коротка бесіда за пройденим матеріалом.

   Вважаю, що на уроці діти обов’язково повинні мати змогу перепочити. Тому включаю в урок ігрові форми роботи, інсценізації, а в 5 класі – фізкультхвилинки. Так, наприклад, під час вивчення казки “Мауглі” Р. Кіплінга експромтом інсценізуємо Раду Джунглів. Не беручи підручників, викликані “артисти” повинні своїми словами передати зміст відповідного уривку, відтворивши при цьому характери персонажів.

   Проводжу ігри типу “Лови помилку”. Розповідаю біографію письменника чи епізод із життя літературного героя, допускаючи помилки. Учні повинні їх зафіксувати.

   Цікавими для учнів є і методичні прийоми, що адаптували формат чи певні елементи популярних телевізійних програм: “ літературне ток-шоу ”; “діалог з героєм” ; “інтерв’ю з автором або літературним героєм”.

Урок не видається для дітей нудним, якщо під час подачі нової теми не просто  нагромаджувати знання та вміння, а дбати про збагачення учнів творчим досвідом, формування у них механізму самоорганізації, саморозвитку. Для цього на уроках літератури організовую таку самостійну діяльність, у процесі якої учні заглиблюються в атмосферу творчого пошуку.

В систему такого навчання входять такі види роботи, як добір літературного та мистецькознавського матеріалу до розкриття проблеми; порівняльна характеристика образу в літературі, музиці та живописі; з'ясування ролі художніх деталей, влучно використаних письменником, художником чи композитором; роздуми над психологічною характеристикою героя; розкриття ролі підтексту; з’ясування значення пейзажу; співставлення творів різних видів мистецтв; асоціативний аналіз та ін.. 

    Звертаюсь до інтерактивних методів роботи: роботи в групах, парах, ланцюжком.    Створенню атмосфери  творчої співпраці сприяє застосування прийомів “коло думок”, “мікрофон”, “учень – учневі”. 

   Використовую елементи сугестивної технології навчання. Так, під час вивчення “Собору Паризької Богоматері” В. Гюго, знайомлячи з описом собору, пропоную дітям закрити очі і здійснити уявну екскурсію в собор, слухаючи його опис під звуки органної музики Л. Баха.

   Враховую те, що на уроці дитина не так заморюється, якщо їй цікаво. Тому, складаючи систему запитань для евристичної чи підсумкової бесіди, намагаюсь сформулювати завдання так, щоб вони були цікавими, проблемними, особистісно значущими для учнів певного віку.

   Намагаюсь не перевантажувати учнів домашнім завданням. Часто диференціюю його, враховуючи здібності і можливості дітей. Наприклад, після вивчення теми “Вводные слова, словосочетания и предложения” в 8 класі пропоную завдання різного ступеня складності:

- написати твір-мініатюру на тему ”Один день із мого життя”, використовуючи вставні словосполучення і речення;

-  уважно прочитавши правила постановки розділових знаків при вставних словах, словосполученнях та реченнях, підібрати з художніх текстів або придумати самому приклади до кожного із них;

-  виконати вправу, де в даному тексті треба розставити розділові знаки.

При цьому не ділю дітей на групи і не закріплюю за ними певних завдань. Кожен має право обрати завдання відповідно своїм можливостям (маю на увазі не лише здібності, а й стан здоров’я, міру завантаженості і т. п. )

   Даючи додому повторення, завжди його конкретизую: повторити визначення байки (а не перечитати статтю про байку).

   Вважаю, що все вище сказане дає можливість, урізноманітнивши форми роботи на уроці, зацікавити дітей навчанням, полегшити сприйняття нової теми, а отже – уникнути перевантаження учнів навчальним матеріалом.